Жінки в агробізнесі: чи замінять вони чоловіків?

З кожним роком жінок, що розвивають власне підприємництво, стає все більше. А тим паче  зараз, коли чоловіки вимушені захищати країну, а дружини беруть на себе керування сімейною справою і чи приміряють інші, традиційно «чоловічі» професії.

З якими викликами стикаються жінки в агропідприємництві? Чи й досі існують в суспільстві гендерні стереотипи, і як їх вдається долати? Про свої успіхі і труднощі нам розповіли підприємиці з різних куточків України в рамках робочої зустрічі з фахівцями Асоціації «Ягідництво України».

В опитуванні взяли участь жінки, які тим чи іншим чином пов’язані з агробізнесом чи розвивають власну справу. В процесі плідної і конструктивної дискусії учасницям вдалося не лише виявити найбільш гострі проблеми, з якими стикаються, але й згуртуватися, налагодити корисні зв’язки для подальшої співпраці.

Але спершу – трошки про наших найактивніших учасниць фокус-групи:

Ксенія - будучи у декретній відпустці, пройшла навчальний курс нашого партнерського проєкту Ukrainian Hope Place і нині має дві ділянки – на Волині та Львівщині. На одній вирощує троянди на зріз, а восени планує висадку сертифікованої малини. Прагне вирощувати якісну ягоду для продажу, для чого вже готує заявку на грантову для розвитку виробництва. Поки що працює самостійно, після масштабування планує наймати працівників.

Яна з Миколаївської області має досвід роботи в агросфері на адмінпосадах. Зараз реєструє ФОП для надання послуг із супроводу податкового, бухгалтерського та кадрового обліку. Планує зосередитися на адміністративних питаннях у сфері сільгоспвиробництва та звертати увагу на проблеми виснаження кадрового резерву, браку комунікації з місцевою владою та логістичних труднощів.

Зінаїда - за освітою хімік, понад 20 років працює в школі та займається репетиторством, однак влітку зосереджується на сільському господарстві. Має 40 соток біля дому, де вирощує овочі та ягоди. Минулого року запустила власне виробництво корисних снеків із кабачків, малини, яблук та насіння голонасінного гарбуза. Планує розширити асортимент розвити бізнес більш професійно.

Ірина - з 2018 року її родинне господарство на правому березі Дніпра мало у власності 23 га землі, де вирощували полуницю та малину, мали 11 теплиць. До 2022 року господарство працювало успішно, спираючись на науковий підхід, однак через бойові дії вся інфраструктура та насадження були знищені. Нині Ірина перебуває за кордоном, але прагне зберегти та використати набуті знання й досвід, шукаючи можливості для релокації господарства.

Наталія – ФГ створили у 2021 році на лівому березі Херсонщини. Планували встановити теплиці та вирощувати малину за сучасними технологіями – під крапельним поливом та в горщиках з однорічним циклом: не встигли. Через бойові дії господарство залишилося на окупованій території, і тепер немає розуміння, чи вдасться повернутися. Водночас Наталія прагне не втратити набутого досвіду та продовжити роботу в аграрній сфері.

Наталя (Полтавщина) – колишня міська жителька, соціальний педагог, яка 29 років прожила у Луганську, а потім переїхала в село, де почала займатися сільським господарством. Закінчила школу птахівника, отримала мінігрант, відкрила ФОП. Вирощує бройлерів, займається інкубацією. Має власні брудери та планує будівництво нового пташника. Мріє про великий інкубатор (на 400 яєць) і легалізоване копчення продукції.

Віта, м. Кременчук - переселенка з Донеччини, де до 2014 року мала виноградник, теплицю та господарство. Після початку війни втратила дім, багато років займалася волонтерством (маскувальні сітки, кікімори, сушене м’ясо для військових). А рік тому захопилася птахівництвом, пройшла відповідні курси від нашого партнерського проєкту, заклала третю партію перепелів, яких називає своєю «любов’ю» та порятунком від панічних атак і тривог. Має невеличку теплицю, город (10 соток), вирощує перець, часник, трави та сама сушить спеції, робить соуси.

Як вдається поєднувати сімейні обов’язки, догляд за дітьми та бізнес? Чи вмієте делегувати?

• «Допомагають чоловік і сини. Але все одно жінкам важче в плані самореалізації, адже наше суспільство, особливо в селах – має ще патріархальні погляди, де традиційно хатні обов’язки накладаються на жінку. Крім того, вплив середовища й епохи, в яких виросли: нас вчили тяжко працювати, але не вчили заробляти. Сподіваюсь, нашим дітям буде легше, бо вони кардинально інші. Вони змалечку знають, що будь-яка праця має бути оплачувана»
• «Для мене делегувати – це найважче. Я знаю, що краще зроблю сама. Але навчилася. В родині в нас чітко розподілені обов’язки: домашні клопоти, прибирання – на синах. За мною город, а також організація догляду за пташником: закупівля кормів, дезінфікуючих засобів, прорахування протеїну в кормах. А чоловік займається власне годівлею, доглядам, обладнанням»
• «Наймали працівників і на сезонні роботи, і не тільки. Звичайно, краще, ніж сам, ніхто не зробить. Але сам все не потягнеш, тому однозначно треба розподіляти роботу, делегувати».
• «У нас були чітко розподілені обов’язки: я була головою, займалася прийняттям на роботу людей, а також різними видами навчання. Син займався доглядом за рослинами, тільки цим взагалі. А невістка - збутом продукції. І результати були хороші!»
• «У мене донька займалася збутом реалізації і найманням працівників. Я займалася поливом, підживленням, уходом за рослинами. А син – технікою, обладнанням»
• «Треба навчитися планувати час, і тоді проблем не буде».

А як щодо зміни ролей, коли жінка бере на себе чоловічі професії?

• «Ставлюсь скептично. Так, зараз точково десь є приклади, що жінки навчаються працювати на с/г техніці, вантажівках. Але масово на практиці такого не спостерігається»
• «А я протилежної думки. Сама маю водійський стаж 38 років, вивчилася на категорію «С» і зараз в процесі навчання на «Е», щоб сісти на зерновози і на тягачі. Великі машини – це моє. Я дуже люблю дорогу, люблю транспорт. Насправді є дуже багато жінок, які в рамках проєкту «Reskilling Україна» навчаються працювати на тракторах, навантажувачах, екскаваторах, і там навіть величезний конкурс»
• «А я пішла навчатися на агронома, хоч традиційно вважається, що ця професія чоловіча. На ринку сьогодні багато вакансій, причому, у великих агрохолдингах, тож ця професія вже дефіцитна і має гарні перспективи»
• «Хочу додати, що в наших дітей гендерних стереотипів значно менше, ніж у нас. І вони вибирають вже професії більше собі до душі».
• «Згодна з попередньою учасницею. Серед мої учнів, випускників – багато дівчат обрали професії сільськогосподарського напряму. Так що юристи, економісти, модельний бізнес – це все відходить в минуле. Молодь змінилася» 

Є статистика, що жінки рідше йдуть в політику, органи до місцевого самоврядування, очолюють кооперативи тощо. Чому, на вашу думку, так відбувається?

• «Мабуть, суспільство ще не доросло до того, що жінки може керувати, хоча позитивна тенденція є. Наведу цікавий приклад. Колись, на початку нульових, запитувала в своїх учнів, у кого в сім’ях батько допомагає мамі у хатніх справах: з 28-ми підняли руки лише троє. В 2015 році – це вже було 50%, а зараз – іще більше. Тобто, ця тенденція з родин потроху переходить у суспільство, ламаючи гендерні стереотипи про те, що місце жінки – лише в домашньому господарстві й догляді за дітьми».
• «З моїх спостережень, зокрема, в моїй галузі юриспруденції де я працювала, жінки – це трудяжки, така собі «тяглова сила», вони працюють, працюють, виконують всі важливі завдання, а фінально рішення в результаті ухвалюють чоловіки. Якимсь чином виштовхнуть дівчат від керівних функцій»

Уявіть, що у вас є грант на 10 млн грн. Куди в би його спрямували?  

• «На обладнання - теплиці, полив, змішувачі для підживлення рослин тощо. Ну, а далі – масштабування. Вирощування на малій площі не дає тих прибутків, а також можливості реалізації продукції на крупні мережі, адже там потрібні об’єми. Я вже не кажу про експорт, що не реально для дрібного виробника. До того ж масштабування – це і робочі місця» 
• «На автоматизацію виробництва, а також на закупівлю сертифікованого посадкового матеріалу в розплідниках. Якісний матеріал – дорогий, і його самотужки придбати важко».

Якщо вже заговорили про масштабування, то як для вас краще – масштабуватися самостійно, чи об’єднуючись, наприклад, в кооперативи?

• «Краще через кооперацію: бо це ж обмін і експертизою, і ресурсами, і технологіями. Завдяки такій командній роботі я зможу зробити більше, ніж якби топталася самотужки»
• «Виходячи з мого досвіду, вважаю, що кооперація була б дуже добра на етапі вже збуту. Тобто спільно закуповувати холодильники, де можна акумулювати великі партії і шукати, куди реалізувати».
• «Кооперація вигідна тим, що закуповувати добрива, посадковий матеріал тощо – оптом дешевше, якщо об’єднатися кількома ФГ».

Чи вже є досвід кооперації? Можливо, хотіли б, але є сумніви?

• «Я б хотіла, але недостатньо інформації. Я не знаю, чи є десь кооперативи на Волині».
• «В нас був досвід, не власне кооперативу, але об’єднання кількох сімейних ФГ на початку діяльності. Але з часом всі відокремилися. В українців ментально так закладено: кожен хоче бути сам собі господарем. Я думаю, ці об'єднання були б дієві, якщо мова йде про вихід на ринки ЄС, масштабування, спільної реалізації. І групуватися по галузевому принципу: хтось вирощує, хтось скуповує, хтось переробляє і т.п.»
• «Ми з іншою учасницею свого часу були в Ізраїлі по програмі UHBDP (Український бізнес-проєкт розвитку плодоовочівництва), бачили там цікаву модель логістичного центру: свого роду хаб, куди фермери привозять свою продукцію з гарантією, що вона буде реалізована по такий-то ціні. Хаб сам шукає місця, куди реалізувати (мережі, супермаркети), які одразу оголошують ціну і заявляють про потрібні об’єми. Тож ціну ніхто не збиває, і фермери можуть планувати щось щодо подальшого виробництва. Було б добре таку модель перенести в Україну».

В ході дискусії дівчата згадали ще про низку проблем, які їх турбують.

• Недостатньо інформації про гарні розплідники з якісним посадковим матеріалом та засобами догляду

«Свого часу ми сильно обпеклися, купивши недешеві добрива, які виявилися недієвою підробкою. Важко визначитися також і з сортами рослин: методом проб і помилок визначаємо, які краще ростуть і плодоносять саме у нас. Тож хотілося б мати якісь, можливо, каталоги перевірених сортів, які районовані по території України, з інформацією, на яких ґрунтах, в яких кліматичних умовах краще ростуть»

• Неможливість відновити бізнес, який залишився на окупованій чи прифронтовій території

«Хотілося б, щоб ми не втратили той досвід, який ми здобули за роки роботи. Ми старалися, працювали, намагалися підвести під свою працю наукове підґрунтя, і вже почали отримувати результати. В цей момент втратили господарство. Але б хотіли продовжувати працювати на землі, можливо, релокуватися. Та не маємо коштів. Тому хотілося б підтримку для таких як ми».

• Є бажання придбати землю, але не вистачає коштів та інформації: як податися на аукціони, де знаходити ділянки на продаж

«Все залишилося там, всі вкладення, все, що було. Ми нічого не можемо релокувати, це нереально. Треба починати все з нуля»

• Брак експертизи, перевіреної на практиці, від досвідчених фермерів

«Виїхали люди, в яких є величезний досвід, і немає можливостей відновити бізнес. В мене ж, навпаки, є кошти і можливості – але недостатньо знань. Було б добре, аби за допомогою певних спільнот, майданчиків можна було б налагодити цю співпрацю: щоб досвідчені виробники надавали системну експертну підтримку, а ми - готові за це платити».

ВИСНОВКИ

Як бачимо, сьогодні жінки відіграють дедалі помітнішу роль в агробізнесі, особливо в умовах війни, коли багато з них беруть на себе управління сімейними господарствами або розпочинають власну справу. Вони адаптивні, готовність навчатися та не бояться масштабуватися, попри брак фінансування, інформації та досвіду. Більшість учасниць відзначають перспективність кооперації та об’єднання ресурсів і технологій для розвитку.

Водночас залишаються суттєві бар’єри:

• соціальні – патріархальні стереотипи та складність поєднання бізнесу з родинними обов’язками;
• економічні – брак доступу до фінансування, сертифікованого посадкового матеріалу та якісних добрив;
• інформаційні – відсутність платформ для обміну досвідом та перевіреної експертної підтримки;
• логістичні – нестача хабів та механізмів виходу на великі мережі й експорт.

Тож допомога міжнародних галузевих, навчальних проєктів, грантова підтримка, створення майданчиків для обміну експертизою є важливим кроком не лише для відновлення втраченого через війну, але й для будівництва нового. Перспективного, високотехнологічного, масштабного, такого, що не боїться ризикувати і відроджуватися з нуля - агробізнесу з жіночим обличчям.