Олег Пилипенко, очільник Шевченківської громади Миколаївської області: «Громада і бізнес – це партнерство»

В ході робочих візитів у регіони Асоціація «Ягідництво України» відвідала Шевченківську громаду Миколаївської області і поспілкувались із її очільником Олегом Пилипенком: про ситуацію в регіоні, виклики, з якими стикаються фермери і шляхи їх вирішення.

Як вплинули воєнні дії та часткова окупація на ситуацію в громаді, та як іде відновлення?

О.П: Наша громада постраждала не лише в плані руйнувань інфраструктури та житлового сектору, але, й передусім, відтоку людей. В громаді було окуповано 8 із 21 населених пунктів, всі до єдиного зазнали руйнувань. Громада, по суті, стала лінією фронту, що призвело до масової евакуації (до 85 % населення) та зміни демографічного складу. Так, до повномасштабного вторгнення у нас проживало більше 15 000 людей, з яких близько 85% виїхали на початку бойових дій.

Проте вже багато людей повернулося, близько 80 %. Крім того, додалися переселенці з Херсонщини, які тут купують житло, відновлюють бізнеси. Тож, на щастя, демографічна ситуація в регіоні у нас одна з найкращих серед деокупованих і прифронтових громад. Триває й відновлення: ремонт житла, інфраструктури; міжнародна допомога та державні гранти у співпраці з громадою дозволяють поступово повертати життя до норми, хоча низка питань вже ще залишаються гострими.

Які саме?

Передусім, це проблема з дефіцитом води - як питної, так і для зрошення. Інгулецька зрошувальна система, яка після підриву Каховської ГЕС є найбільшою діючою зрошувальною системою в Україні, дає дуже мінералізовану воду, не найкращої якості. Звичайно, не маючи альтернативи, її використовують для зрошення полів, що, в свою чергу, викликає осолонцювання ґрунту, через що геологія дуже змінилася, дебіт свердловин значно знизився.

Ще гостріше стоїть проблема із водою питною. Після пошкодження водогону з Дніпра в Миколаєві поробили багато свердловин, через що це геологія дуже помінялася, дебіт свердловин впав. Ситуацію ускладнюють і кліматичні зміни – поповнення водоносного горизонту за рахунок опадів не  відбувається. Тож найближчими роками боротьба за воду, як за ресурс, буде катастрофічною навіть для великих міст. І про вирішення проблеми думати треба вже зараз. 

Висока вартість поливної води також зумовлена й іншим фактором – дорогої електроенергії, на якій працюють насоси. І це ще один напрям, який важливо розвивати (враховуючи зруйновану Каховську ГЕС) - альтернативну енергетику: сонячну – цьому сприяє велика кількість сонячних днів на півдні, і вітрову – завдяки постійним вітрам з Бузького лиману.

А як в цілому змінилася ситуація з фермерством в регіоні після повномасштабного вторгнення, на яких аспектах акцентується?

Один з ключових напрямів, який завжди був розвинений на Миколаївщині – овочівництво. Зараз до нас переїхало багато фермерів з Херсонщини, орендували землі і продовжують вирощувати овочі. Також багато хто перейшов в овочівництво із зерновиків через проблеми з логістикою зерна до портів, які виникли у зв’язку з війною. А овочі – це та культура, яка завжди в попиті на внутрішньому ринку, й останніми роками в ціні. Таким чином, попри ситуацію з війною, по факту кількість виробників овочів збільшилась.

Тому сьогодні на перший план виходить актуальність кооперації: самотужки дрібним виробникам придбати доровартісне обладнання (сівалки, розсадопосадкові машини тощо) важко. А якщо спільно купити і використовувати по черзі – це може допомогти фермерам виживати й розвиватися.

А як справи з реалізацією фермерської продукції?

Шевченкове логістично вдало розташоване: на маршруті між Миколаєвом і Херсоном, і це дозволяє зробити село – таким собі хабом оптової торгівлі продукцією овочівництва. Ми вже запустили проєкт зі створення великого оптового ринку – сучасного, який би відповідав усім держстандартам. Це дозволить місцевим фермерам швидко й без додаткових витрат реалізовувати продукцію. 

Віримо, що після завершення бойових дій ситуація з логістикою покращиться. В 2021 році було розпочато будівництво об’їзної дороги до портів Миколаєва. Але в 2022-му році зі зрозумілих причин воно було призупинене. І зараз в плані обласної військової адміністрації після завершення бойових дій все-таки цю роботу завершити, і щоб робота портів була відновлена. Це стратегічна ціль всієї Миколаївщини. Ми хочемо стати найбільшим туристичним хабом області і розвивати все, що пов'язано із придорожнім сервісом. А це - і робочі місця, і податки в бюджет.

Чи існують в громаді програми держпідтримки малого та середнього бізнесу?

Так, ми розробили спеціальну програму, що фінансується з місцевого бюджету, для ФОПів і малих фермерів щодо компенсацій на певні напрями.  Я думаю, що це досить хороший приклад взагалі для інших громад. Ми не розглядаєм бізнес лише як платників податків. Громада й бізнес – це партнерство. Бізнес сплачує податки, дає робочі місця. А громада, в свою чергу, має його підтримувати, щоб він міг і завтра працювати, допомагаючи громаді.

Підтримуємо і молодь, щоб вона залишалася в регіоні. Сьогодні існує співпраця між Миколаївським національним аграрним університетом та Миколаївською обласною радою щодо регіонального замовлення на випускників. І ми надаємо листи підтримки та направлення, яке допомагає сільській молоді отримати вищу освіту за кошти регіонального замовлення. Ми маємо робити все, аби зберегти людей. Не буде людей - не буде і бізнесу, не буде і громади.

Якщо вже торкнулися питання кадрів, як бізнес, зокрема, фермерський, вирішує питання дефіциту фахівців у зв’язку з мобілізацією?

Це питання болюче, адже більшість видів робіт в агросекторі закривали чоловіки, які пішли на війну. І тепер жінкам доведеться зайняти їхнє місце. Вже є досвід в області, коли жінки вивчилися на трактористок і успішно працюють в полях. Є приклади в бізнесі, коли керування взяла на себе дружина після мобілізації чоловіка. Успішні кейси є і серед керівниць громад.

Але жінки потребують особливої підтримки, зокрема – в додатковому навчанні: роботі з технікою, обладнанням, якимсь агрономічним нюансам, з якими раніше не стикалися – і добре, якщо є в цьому підтримка з боку держави чи міжнародних фондів.

Загалом, викликів багато, які ми намагаємося вирішувати в міру можливостей. Але пріоритетний напрям для нас всіх зараз – допомога ЗСУ. Наша громада - п’ята серед сільських громад в області за кількістю коштів, виділених на армію: це вже 40 млн грн. Бо найважливіше сьогодні – зберегти території, щоб не стати нацією без країни.

Дякуємо за розмову!